Наша церква – збудуємо її разом
Історія України писалась не лише славними діяннями наших видатних державних та духовних мужів, а й повсякденними, буденними справами мільйонів наших пращурів, у світогляді яких найважливіше місце посідала релігія. Православ'я вже понад тисячу років відіграє визначальну роль у формуванні духовного світогляду та національних ознак нашого народу, з ним пов'язані всі наші найвизначніші культурні надбання. Віра Православна надавала духовної наснаги нашим прапрадідам та дідам в їхній нескінченній, виснажливій праці, у численних війнах та голодоморах, що перетворюють людину в безсловесну худобину. «І лише Віра та народна творчість не давали нашому предку зачерствіти душею і зберігали в ньому Людину» (В. Перерва, Н. Пасічник).
На моє глибоке переконання, трансформація українського суспільства, його Вихід із тенет руского міра до демократії, перехід від деградації моральних засад суспільства до норм цивілізованого життя, ліквідація повального зубожіння можливі лише через укорінення християнських моральних засад у свідомості українців, у поверненні до Православної Віри наших пращурів. На виснажливому шляху реформ українська державна влада може надійно опиратись лише на національну церкву. Чи зацікавлена українська церква, патріарх якої проживає в іншій країні, у процвітанні чужого йому народу? Патріарх-чужинець передусім переймається інтересами свого народу, своєї держави.
Як приклад, нещодавно учасники зборів громадськості УПЦ МП закликали Президента України В. Януковича, «якого православна громадськість активно підтримувала на президентських виборах», прем’єр-міністра, Верховну Раду «надати канонічній Православній Церкві в Україні статус домінуючої». «Торгаші та міняйли» з ВГО «Православний вибір», Православного братства Олександра Невського, Руху росіян України (ВКСОРС), Союзу православних братств України (СПБУ), Народного собору, Київського губернського відділення Союзу Російського Народу вимагають своє матеріальне сьогодні і зовсім не переймаються відбудовою Єрусалимського Храму в свідомості українців, не формують громадську думку в підтримку економічних реформ «свого» уряду. З подивом прочитав у їхньому «рахунку-фактурі» українській державній владі, що генотип, який дарується Богом кожній людині при народженні, виявляється, був сформований «церквою з більш ніж 1000-річною історією» (http://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/religion_and_policy/41813/). Очевидно, у наступному «рахунку-фактурі» господа з різношерстих організацій руского міра напишуть (як підставу для одержання матеріальних преференцій), що вони створили Адама і Єву…
У своєму інтерв’ю «Українському тижню» (№ 9 (142) від 16.07.10 р.) Його Святість Патріарх УПЦ КП Філарет зазначає: «Якщо говорити про вплив, то УПЦ КП підтримують українська інтелігенція і громадські організації. А УПЦ МП – певні політичні партії та українські бізнесмени. Тому УПЦ МП фінансово багатша, а УПЦ КП – бідніша. Та оскільки діє ідея, ми сильніші.» (http://cerkva.info/en/interviews/647-ut-int.html)
З метою фінансового сприяння розбудові української православної церкви ми разом започатковуємо благодійний проект «Наша церква – збудуємо її разом!» (www.nasha-cerkva.info) Кожен може підтримати проект, вносячи пожертви через кредитні картки, мобільні термінали, поштові перекази чи в будь-який інший спосіб. Гривня до гривні, ми разом назбираємо потрібну суму і збудуємо Православний Храм у провінційному українському містечку Ружині. Збудований нами Храм, безперечно, стане духовним центром селища, врятує його майбутні покоління від насилля, наркоманії, пияцтва та бездуховності. Ми ж будемо сподіватися, що наші діти й онуки та онуки і діти прихожан відновленого нами храму сформують більш людяне й моральне суспільство, ніж те, у якому нині живемо ми. Ми збудуємо для них це суспільство разом!
Прошу приєднатися до доброї справи і зробити свій внесок у неї. Десять, двадцять гривень – і Ваша посильна пожертва стане однією із цеглинок у стіні цього Храму, однією із бруківок у довгому шляху до морального відродження нашої України.
З надією та вдячністю за Вашу допомогу,
проф. Сергій Ярмолюк